Жінко, чого Ви плачете?....
Ваш син-герой.....
Ви, що не бачите....
Ще цей хлопчина і он той...
— Героєм… був мені завжди....
з тих пір коли почав ..іти...
з тих пір… коли сказав він
мама.....
я так раділа… так ридала....
Від щастя сльози проливала...
так ніби знала… ніби
відчувала.....
я так його тримала… так
оберігала...
та все ж пішов… за іншу
битись маму....
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу :«Сину,
іди додому… бо там гинуть....»
А він:«Неправда… тут все
мирно...»
Мені від того було дивно.....
І я його чекала… так чекала....
він вернеться… я вірила… я
знала....
І він приїхав не колись… а
нині....
виходжу я… дивлюсь ..
моє дитя у домовині...
«як справи синку? ну кажи як
справи?....
чого мовчиш… не хочеш
подивитися на маму?
відкрий же очі… вставай… ти
хочеш так лежати?
втомився, певно… вирішив
поспати....
Боже… я тебе укрию… ти ж
такий холодний..
живіт запав… напевно, ще й
голодний...
ходи, я вже на стіл накрила....
Ходи, тебе чекає вся
родина.»...
А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та, що ті люди… що вони там
знають...
Мій син-герой...